Бобровицька районна державна адміністрація Бобровицька РДА Чернігівської області

Ми багато раз чуємо про різноманітні фобії – клаустрофобія, арахнофобія, аквафобія і так далі. Більшість з них за словами психологів беруть свій шлях ще з дитинства.

Олена Гірченко, кандидат психологічних наук, керівник психологічної служби національного університету «Чернігівський колегіум ім. Т. Г. Шевченка», розповіла ЧеЛайн, звідки і коли виникають дитячі страхи і яким чином з ними боротись.

«Питання дитячих страхів має ряд особливостей. До не проблемних, належать так звані  вікові страхи. Дитина розвивається, в неї збільшується сфера фантазії, уяви, і разом з цим в неї розвиваються фантазії в яких є оці страхи. Тобто, це є досить нормальним явищем, і бити на сполох чи щось робити в такому випадку не треба. Ці фантазії, страхи навіть спонукають дитину до розвитку.  У звичайній родині, без стресів, вони минають спокійно.

Але є інші  страхи – навіяні. Тоді коли старші брати чи сестри, батьки чи хтось інший лякає дитину, образно розказуючи про страшну історію асоціювавши її з темрявою, якимось предметом чи ситуацією. Також страхи можуть спровокувати перегляд страшних фільмів, або якісь дуже гучні звуки тощо. Така ситуація є спровокованою, і її краще зупиняти. Якщо ви бачите, що дитина чогось боїться, її потрібно взяти на руки, заспокоїти, по можливості підійти разом з нею до проблемного місця і показати, що ситуація якої вона боїться не така вже і страшна, пояснити їй. Головне дати дитині почуття безпеки, адже якщо ці страхи в дитинстві не «заспокоїти», вони вже в дорослому віці «вилазять» у вигляді різноманітних фобій. Коли люди бояться темряви, павуків, закритого простору тощо», – розповідає Олена Гірченко.

«Якщо ситуація складна, то страхи спричиняють ознаки невротичної поведінки – дитина сіпається, здригається, безпричинно плаче, може бути дуже лякливою, гризе нігті, мне волосся тощо. У важких ситуація може бути енурез. В таких випадках дитину потрібно негайно вести до психолога чи невропатолога», – говорить Олена Гірченко.

Найбільш вразливі до страхів діти віком від 3 до 6 років.

«Страхи після шести років це ознака того, що вони були сформовані до цього, в більш ранньому віці.

До трьох років  страхи не усвідомлені, і вони здебільшого пов’язані з віддаленням від мами. Ці страхи не несуть особливої загрози в подальшому», – розповіла психолог.